Запис перший

Темрява оповила територію Бару. Поміж гнітючих конструкцій заводу два сталкери сиділи навколо багаття. Старший з них знуджено розпочав розмову: - Знаєш, кажуть Зона не відпускає. Чи то ми її відпускати не хочемо? - Як прийшли так і підемо, нахіба жуті наганяти? - Роздратовано гаркнув молодший. - Та не наганяю я нічого, от історію тобі розкажу. Про Козака, бувалого волівця. Дужий був хлопчина. Запанувала незручна тиша. Але цікавість її розвіяла. - Тобто був, вмер? - Та ні... Хоча, - Він зітнув плечима, - біс його знає що гірше. Він ще молодим в Зону подався. Наївним. Пластуном був чи щось таке. Єдине що точно відомо це те що бзік свій мав, мол життя це дар і відбирати його гріх. Навіть в мутанта. Давайте жити мирно і вся така фігня. - З такими ідеями тут довго не живуть. - Молодий похитав головою. - Правда, але схоже він був винятком з цього правила. Кажуть до останнього ні в кого не стріляв. З долгарями пробував домовитись, та певне якби моноліт говорив перед тим як стріляти то і з ними б перетер! Але не вийшло, пішов на них походом після чергової різанини і ледь сам не згинув. - Казав же, не живуть. - Хмикнув він. Старший кашлянув і продовжив: - Медики його буквально з того світу витягували. Але здоров'я витягнути не вдалось... Вільні як його стабілізували, то на Велику Землю евакуювати хотіли, все організували. Бо куди йому тут в такому стані бути. А він ні-ні, не піду, не хочу. Так і лишився. Нічого зробити тепер сам не може, але схоже що хоче. - А що саме хоче? - Та от, ніхто не знає. Одні кажуть що його переклинило, криваву помсту готує чужими руками. Інші що на посаду якусь в Волі мітить. Треті кажуть в нього напряму спитати і не видумувати дурниці. Але не суть. Суть в тому що лишився. От і ми я боюсь лишимось...