Запис перший

Моя історія, для мене, починається з бази "Корпусу" в Прип'яті. Перші мої спогади почались з того, що я прокинулась в будівлі з якимись, чи то військовими, чи то найманцями, на перший погляд. Вже зараз я розумію, що це спецугрупування, що захищає головне місто Зони. Я не пам'ятаю нічого: хто я, звідки, ким була до втрати пам'яті. Про мій позивний? Ну... тут краще підійде розповідь тих, хто мене знайшов: "Ідемо з завдання, по території Юпітеру і прямо в хімічній аномалії Малюк побачив силует. Я подивився через приціл і бачу людину, наче не мертва, що дивно... Дівчина. Одяг був подертий на тобі, але колір... наче Моноліт, але від аномалії весь позеленів, і волосся... обпалене, зелене, все клоками. Ну, зазвичай, тих, хто помер, ми не витягаємо, це їхні проблеми, але тут чуйка сказала: "Заберіть її, щось тут не так". Та й, за словами нашого головного, я пам'ятаю, що деякі монолітівці вийшли з-під впливу і навіть заснували своє угруповання. Він їм допомагав свого часу, навіть. То через якийсь час сперечання таки я вмовив команду витягти тебе та віднести до бази. Коли витягали, вже тоді побачив, що жива. Як притягли і оглянули, то виявилось, що ти повністю здорова, то я і ляпнув: "От же ж Медуза. Саму яд не торкнувся, а ми в тій аномалії мало речі не лишили..." То все, що я знаю про себе: була монолітівкою, тепер корпусівка. Хороший солдат, добре знаюсь на території і швидко вчусь. Але емоції, як і спогади, для мене стали чужими майже. Зараз я часто ходжу від Янова до Прип’яті, як кур'єр. Ношу що потрібно, передаю інформацію, яку не можна просто відправити по ПДА. На Янові я познайомилась з іншими цікавими персонажами, з якими досі підтримую контакт, вчусь в них бути людиною. Єдине, чого я хочу більше за все, — це дізнатись, хто я і що сталось...